РОБОТА ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ
Порядок укладення господарських договорів
Законодавством України встановлено загальний порядок укладення будь-яких цивільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укладають господарські договори: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо.
Пропозиція укласти договір має бути чітко висловлена і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній зазначено всі істотні умови договору або порядок їх визначення.
Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
На підприємствах розроблюють і тиражують бланки (форми) договорів, так звані типові договори. Залежно від виду продукції або товару може розроблятись кілька форм договорів.
У бланках договорів записують такі умови, які залежно від виду продукції або послуг забезпечуватимуть законні інтереси підприємства та відповідатимуть вимогам законності. Усі бланки договорів повинні бути узгоджені з головним бухгалтером та юрисконсультом. Під час підготовки проекту договору його умови також слід узгодити з планово-економічним, виробничо-диспетчерським, фінансовим та іншими заінтересованими відділами та службами з питань, що входять до їх компетенції.
Практикою роботи юрисконсультів визначено загальний порядок виконання договірної роботи, якого дотримуються на підприємствах з урахуванням їх специфіки. Так, усі проекти договорів, що надходять на підприємство, підлягають реєстрації канцелярією в журналі вхідної кореспонденції, після чого передаються у встановленому порядку службі або підрозділу, що визначені наказом керівника як організатори підготовчої роботи з укладення цього виду договорів. Після отримання проекту договору служба або підрозділ повинні перевірити, чи є планове завдання або замовлення на виготовлення продукції, чи відповідає замовлена продукція спеціалізації та профілю підприємства, чи не перевищено у проекті договору обсяг продукції порівняно з плановим завданням або замовленням.
Ініціатором укладення договору може бути кожна із сторін, яка має право направити іншій стороні проект договору, головне, щоб інтереси сторін не порушувались.
Підготовлений проект договору візується всіма заінтересованими службами, у тому числі і юрисконсультом, і подається на розгляд керівнику підприємства. Після підписання керівником проект завіряється печаткою, реєструється у встановленому порядку і передається до канцелярії для направлення іншій стороні. Проект договору надсилається іншій стороні у двох примірниках, із супровідним листом, рекомендованим листом або видається особисто представнику іншої сторони під розписку.
Одержаний іншою стороною проект договору реєструється канцелярією і разом з конвертом передається відповідній службі або підрозділу для розгляду.
У разі відповідності отриманого проекту договору законодавству та інтересам підприємства служба або підрозділ отримує візи у заінтересованих служб, у тому числі й юрисконсульта, і передає на підпис керівництву. Після підписання його керівником один примірник повертається іншій стороні, і договір вважається укладеним.
Якщо під час розгляду отриманого проекту договору у сторони виникнуть заперечення щодо його умов, вона повинна скласти протокол розбіжностей і надіслати його у двох примірниках іншій стороні з одним примірником підписаного договору, обумовивши в ньому наявність протоколу розбіжностей. Після отримання договору з протоколом розбіжностей та їх розгляду за умови прийняття зазначених у протоколі пропозицій, вони вносяться в договір, а за спірними умовами здійснюються заходи щодо їх узгодження. Якщо ж узгодження не досягнуто, то спір передається на розгляд до Господарського суду.
Організація претензійної роботи на підприємстві
Одне з основних завдань правової роботи на підприємстві - забезпечення належних умов для нормальної роботи підприємства, досягнення високих економічних показників, подальшого розвитку виробництва.
Висунення претензій сторонами за договором і їх розгляд є однією з ознак господарського розрахунку. Шляхом висування претензій до контрагентів з приводу тих чи інших договірних зобов'язань підприємство захищає свої законні права і вимагає відновлення порушеного права, захисту майнових і моральних інтересів.
Для забезпечення захисту інтересів підприємств розроблено систему норм, які покликані якнайшвидше вирішувати спори між контрагентами відповідно до основ законності та господарського розрахунку.
Спір, як правило, виникає за наявності недоліків виробництва, наприклад порушення ритму роботи, постачання неякісної сировини, які необхідно якнайшвидше усунути задля відновлення нормальної діяльності підприємства.
Таким чином, основна мета претензійної роботи - усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.
Висуваючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство-контрагент задовольняє висунуту претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв'язання до судових органів.
Завдання претензійної роботи на підприємстві полягають у такому: відновленні порушених прав і захисті законних інтересів підприємства; виявленні причин і умов невиконання завдання і зобов'язання, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень; попередженні порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного законодавства; покращенні економічних показників господарської діяльності підприємства; відшкодуванні за рахунок винних осіб нанесених підприємству збитків.
Практика юридичних служб визначила загальні методи і прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про порядок організації і ведення претензійно-позовної роботи, де визначались би підрозділ або посадова особа, що має готувати претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для висунення претензій або підготовки відповіді на неї.
До функцій юридичної служби входять контроль за правильністю висунення претензій і відповідей на них; узагальнення результатів претензійної роботи; підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозділів і посадових осіб.
На кожному підприємстві повинна організовуватись належна реєстрація і облік претензій, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: встановлювати причини висунення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні пропозиції і заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві реєструють претензії юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В одному журналі ведеться облік претензій, висунутих підприємством, у другому - висунутих до підприємства.
Загальним питанням є також строки висунення і розгляду претензій. Недотримання встановлених строків може позбавити підприємство права на подання позову, що спричиниться до значних втрат. І навпаки, дотримання встановлених строків висунення та розгляду претензій найчастіше захищає підприємство від розгляду спорів у судах та грошових витрат на виплату державного мита, на відрядження тощо.
Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перевірки «забракованої» продукції підприємством-виробником, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються впродовж двох місяців.
Якщо відсутні окремі необхідні для розгляду претензії документи, їх витребовують у заявника із зазначенням строку їх подання, але не менше п'яти днів, не враховуючи часу на поштове пересилання. При цьому розгляд претензії призупиняється до одержання цих документів або закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи не надійшли у встановлений строк, претензія розглядається за наявними документами.
Правильне висунення претензії уможливлює своєчасне врегулювання спорів, поновлення порушених прав та інтересів підприємства.
Необхідні для висунення претензії матеріали готують заінтересовані підрозділи (відділ постачання, бухгалтерія та ін.) і передають до підрозділів, що виконують претензійну роботу; останні повинні перевірити наявність права на висування претензії, повноту одержаних матеріалів та їх належне оформлення.
Забезпечення виконання господарських зобов'язань
Зобов'язання встановлюється для того, щоб було виконане. Воно повинно виконуватися відповідно до всіх елементів, що становлять у своїй сукупності його зміст (за предметом, строком, способом). Але будь-яке зобов'язання само по собі не гарантує здійснення боржником тих дій, які передбачені договором на користь кредитора.
Положення суттєво змінюється, як тільки боржник чи кредитор порушує будь-які свої зобов'язання. В цих випадках застосовуються різноманітні заходи примусового характеру, спрямовані на забезпечення його виконання. Деякі з них можуть бути застосовані відносно будь-якого зобов'язання, а тому називаються загальними. Вони можуть застосовуватися в усіх випадках, крім винятків, установлених законом, договором або ж самим характером відносин. Серед них особливо суттєвими є спонукання до виконання зобов'язання і відшкодування збитків, спричинених його порушенням.
Проте, хоча ці заходи мають всеохоплюючий характер, вони не завжди досягають необхідного практичного ефекту. Бувають випадки, коли боржник не виконує зобов'язань, але кредитор ніяких збитків не має або з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Через це вимоги про стягнення збитків дуже часто зовсім не заявляються, бо реалізувати ці вимоги просто неможливо.
Відповідно до цього, закон дозволяє самим учасникам зобов'язання обумовити їх певними додатковими забезпечувальними заходами, що мають спеціальний характер і можуть гарантувати виконання зобов'язань незалежно від того, чи спричинені збитки кредитору. Якщо ж у належному і своєчасному виконанні зацікавлена держава, то в зобов'язанні вказуються спеціальні забезпечувальні заходи за прямою вказівкою закону.
Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості предмета виконання особливо важливі в зобов'язаннях з передачі майна (поставка, купівля-продаж та інше), з виконання робіт (капітальне будівництво, проектні й пошукові роботи). Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації (стандартів, технічних умов), які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів.
Статтею 546 ЦК України передбачені види забезпечення виконання зобов'язань. Виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Угода про будь-яке забезпечення виконання зобов'язання повинна бути укладена в письмовій формі, інакше така угода може бути визнана недійсною.
Неустойка (штраф, пеня) - це є визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Частіше всього неустойка встановлюється простою домовленістю сторін або ж відповідним зобов'язанням, яке є приписом закону.
У деяких випадках обов'язок сплати неустойки безпосередньо передбачається нормативним актом. Так, відповідно до закону перевізник і відправник несуть майнову відповідальність у разі неподання перевізних засобів та за інші порушення зобов'язання, які випливають із плану перевезення, та у випадках, не передбачених таким планом, але встановлених транспортним статутом, і тоді йдеться про нормативну неустойку.
Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушень, за які вона встановлюється, говорять про штраф або пеню.
Штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір неустойки, як уже зазначалося, установлюється договором за домовленістю сторін. Разом з тим, ЦК України передбачає правило, згідно з яким сторони можуть домовитися про зменшення встановленого розміру неустойки, крім випадків, передбачених законодавством. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають важливе значення. Які саме обставини є важливими, суд визначає в кожному конкретному випадку. Але суд не має права повністю звільнити боржника від неустойки.
Кредитор не має права на неустойку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання. Відсотки на неустойку не нараховуються. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.
Важливого значення і широкого застосування в умовах переходу до ринкових відносин набуває такий вид забезпечення виконання господарських зобов'язань, як застава. Внаслідок цього кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Заставою можуть бути забезпечені різноманітні вимоги, які виникають із договорів займу (банківського займу), купівлі-продажу, оренди, перевезення та ін. Застава може застосовуватися відносно вимог, які можуть бути виконаними в майбутньому при наявності домовленості сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Предметом застави можуть бути майно, цінні папери, а також майнові права. Але в усіх випадках предметом застави може бути лише таке майно, такі речі, які не виключені із господарського обігу. Ним може бути і таке майно, яке може стати власністю заставника в майбутньому після укладення договору, в тому числі продукція (майбутній врожай), приплід тварин і т. ін. Предметом застави можуть бути і такі майнові права, як права на чужі речі, орендні права на майновий комплекс підприємства, будинки, споруди, кредиторські вимоги та інші права.
У той же час деяке майно не може бути предметом застави, а саме: національні, культурні, історичні цінності, які відображені в Державному реєстрі національної культурної спадщини, а також об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, які перебувають у процесі корпоратизації. Не можуть бути предметом застави і вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом.
За загальним правилом, договір застави може бути укладено між сторонами у простій письмовій формі. Але якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обігу чи переробці, договір застави має бути нотаріально засвідчений. У разі недотримання вимог щодо форми застави і його нотаріального посвідчення договір застави визнається недійсним.
З моменту укладення договору між сторонами узгоджується питання про те, в кого буде знаходитися заставне майно. Ним може володіти заставоутримувач, заставодавець, третя особа (нотаріальні органи, банк). Особа, якій передається майно, повинна забезпечити задоволення вимог заставоутримувача. Це, як правило, досягається шляхом страхування майна за домовленістю сторін або згідно з приписом закону.
Якщо сума від реалізації заставленого майна, є недостатньою для задоволення вимог заставоутримувача, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати різницю за рахунок іншого майна боржника в порядку черги, встановленої законом. Якщо сума від реалізації заставленого майна, перевищуватиме розмір забезпеченої заставою вимоги заставоутримувача, то ця різниця повинна бути повернена заставнику. Заставник може в будь-який час до реалізації предмета застави припинити звернення на нього стягнення шляхом виконання забезпеченого заставою зобов'язання.
Порядок складання посадових інструкцій на підприємствах
Посадові інструкції, так само як і колективний договір та правила внутрішнього трудового розпорядку, повинні бути на кожному підприємстві. І це не тільки традиція, але і вимога нормативного акту. Мається на увазі Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Мінпраці від 29 грудня 2004 року № 336 (далі - Довідник кваліфікаційних характеристик), пункт 6 якого саме і передбачає необхідність розроблення та затвердження посадових інструкцій керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців. Нагадаємо, що Довідник кваліфікаційних характеристик є нормативним документом, обов'язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності.
Відсутність посадової інструкції помітно ускладнює можливість прийняття рішень про притягнення працівників до дисциплінарної, матеріальної, а іноді і до адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення, пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов'язків. Причина тут очевидна: перед тим, як звинуватити працівника в порушенні посадових обов'язків, необхідно достеменно встановити, чи належать ті чи інші обов'язки до трудової функції саме цього працівника.
Особливо відчутною ця проблема стає тоді, коли на підприємстві створюються структурні підрозділи, працівники яких мають однакову чи майже однакову за змістом та обсягом трудову функцію. Один з таких структурних підрозділів - бухгалтерія підприємства. Отже, необхідність розроблення та затвердження посадових інструкції є очевидною. Тепер з'ясуємо, як це зробити правильно.
Загальні вимоги до змісту та форми посадових інструкцій передбачені пунктами 6 та 7 Довідника кваліфікаційних характеристик. Ось ці вимоги:
1) інструкції повинні відображати повний перелік завдань та обов'язків працівника, його повноважень і відповідальності;
2) посадові інструкції розробляються на основі Довідника кваліфікаційних характеристик, ураховуючи специфіку підприємства (штатний розпис та інше), при цьому завдання та обов'язки, що включені до типової кваліфікаційної характеристики тієї або іншої посади, можуть бути розподілені між окремими виконавцями або коло завдань та обов'язків окремих працівників може бути розширене з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад, рівних за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації;
3) усі посадові інструкції повинні бути взаємопов'язаними, аби не допускати дублювання в роботі працівників (ця вимога зазвичай не виконується).
Посадові інструкції затверджуються наказом керівника. Доцільно одним наказом затверджувати одразу усі посадові інструкції. При цьому у правому верхньому куті першої сторінки посадової інструкції розташовується слово «Затверджено», підпис керівника про її затвердження, вказується посада, ініціали та прізвище керівника, а також дата затвердження. Посадову інструкцію після її затвердження слід обов'язково довести до працівника під розпис. Зміни та доповнення до посадових інструкцій вносяться також наказом керівника, причому зміни такі допускаються лише за згодою працівника, інакше це вважатиметься односторонньою зміною умов трудового договору та примусовою працею з боку керівництва. Виняток з останнього правила - це зміна істотних умов праці в процесі змін в організації виробництва і праці, але запровадження таких змін можливе лише з дотриманням передбаченої законодавством процедури (одним з етапів такої процедури є попередження працівника про зміни, що запроваджуються, не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження (ч. 3 ст. 32 КЗпПУ). Не потребує згоди працівника внесення до посадової інструкції змін, обумовлених зміною назви підприємства, структурного підрозділу або посади.
Посадові інструкції складаються для працівників усіх посад, що зазначені в штатному розписі. Виняток можуть складати керівники, правовий статус яких детально визначено у статуті (положенні) підприємства або відповідного підрозділу.
У заголовку посадової інструкції наводиться повна назва посади в давальному відмінку та повна назва структурного підрозділу.
Довідник кваліфікаційних характеристик містить вимоги щодо структури посадової інструкції. Обов'язковими є такі розділи посадової інструкції: «Загальні положення», «Завдання та обов'язки», «Права», «Відповідальність», «Повинен знати». Також, посадову інструкцію можна доповнити такими розділами: «Кваліфікаційні вимоги» та «Взаємовідносини (зв'язки) за посадою». Вимоги до змісту вказаних розділів містяться у пунктах 6 та 7 Довідника кваліфікаційних характеристик.
Зразки посадових інструкцій можна знайти в електронних (комп'ютерних) базах або у спеціальних довідниках. Нарешті, посадову інструкцію можна скласти самостійно. Це не так вже і важко, враховуючи що такі розділи, як «Завдання та обов'язки», «Повинен знати» та «Кваліфікаційні вимоги» можна взяти безпосередньо з Довідника кваліфікаційних характеристик і за необхідності внести до них свої корективи.
Нове в роботі юридичної служби
1. Постановою Кабінету Міністрів України №1040 від 26 листопада 2008р. затверджене Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації в новій редакції. Попереднє положення про юридичну службу, яке було затверджене постановою Кабінету Міністрів України №690 від 27 серпня 1995 р. і проіснувало 13 років, втратило чинність. Що ж нового вніс прийнятий документ у діяльність юридичної служби ?
Із назви документа видно, що він, на відміну від попереднього, розповсюджується не лише на центральні органи виконавчої влади, але й на місцеві. Хоча на практиці місцеві органи виконавчої влади в роботі своїх юридичних служб застосовували Положення, що втратило чинність. Усі державні підприємства, установи, організації (без винятків) підпадають під дію Положення про юридичну службу, у пункті 1 якого зазначено, що дія документа поширюється й на діяльність юридичних служб державного господарського об'єднання.
2. Чи є правова основа організації діяльності юридичних служб органів місцевого самоврядування та недержавних підприємств ?
Щодо органів місцевого самоврядування та недержавних підприємств і організацій, то Положення про юридичну службу ні в старій, ні в новій редакції на них не розповсюджується. Але органи місцевого самоврядування, недержавні підприємства при розробці положень про юридичну службу практично завжди брали його за основу, оскільки іншого нормативно-правового акту з цього питання для них не існує.
3. Які вимоги до структури юридичної служби передбачені нині чинним Положенням про юридичну службу ?
Норма про структуру юридичної служби зазнала змін. Якщо раніше в органі виконавчої влади чи на державному підприємстві залежно від обсягу і складності роботи можна було створювати самостійний структурний підрозділ або вводити посаду юрисконсульта, то тепер посаду юрисконсульта (тобто одну особу, яка буде виконувати всю правову роботу) може мати лише державне підприємство; в органах виконавчої влади обов'язково має бути юридичний підрозділ (тобто декілька осіб, які виконують відповідні функції). Відносно юридичного підрозділу органу виконавчої влади та підприємства, то Положення про юридичну службу визначає чотири його види: департамент, управління, відділ, сектор. Цей перелік є вичерпним.
4. Чи можливо отримати державному підприємству юридичну допомогу від приватного юриста чи адвоката на договірних засадах ?
Норма, за якою юридичною роботою державного підприємства можуть займатися на договірних засадах юридичні чи фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають ліцензію на здійснення юридичної практики, або адвокати чи адвокатські об'єднання, відсутня в чинному Положенні про юридичну службу. Державні підприємства не можуть доручати правову роботу юристам «зі сторони», а повинні, як мінімум, мати штатного юрисконсульта.
5. Чи приділяється увага в Положенні про юридичну службу умовам роботи юридичної служби ?
Пунктом 16 Положення про юридичну службу закріплено, що орган виконавчої влади та підприємство зобов'язані забезпечити юридичну службу не лише окремим приміщенням, телефонним зв'язком, транспортом для виконання службових обов'язків, сучасною оргтехнікою, нормативними актами й довідковими матеріалами, як було передбачено постановою КМУ, що втратила чинність, а й плюс до цього - електронним зв'язком, сучасними комп'ютерами, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз, тобто створювати необхідні умови для належної роботи.
6. Чи є можливість працівникам юридичної служби підвищити свою кваліфікацію ?
Так, є. Згідно пункту 17 Положення про юридичну службу підвищення кваліфікації працівників юридичних служб органів виконавчої влади та підприємств організовує Мін'юст та його територіальні органи, тобто Головне та міське, міськрайонні, районні управління юстиції в Сумській області.
7. Чи зазнали змін кваліфікаційні вимоги до посад працівників юридичних служб ?
Так, вони збільшилися. Згідно Положення, що втратило чинність, детального поділу за посадами не існувало. Діяла норма, згідно якої на посаду керівника, його заступника, головного юрисконсульта юридичної служби міністерства чи підприємства призначалися особи з вищою юридичною освітою й стажем роботи за фахом не менше трьох років, а на посаду провідного юрисконсульта чи юрисконсультів відповідної категорії - особи з вищою юридичною освітою або такі, які навчалися на останніх курсах за фахом.
Кваліфікаційні вимоги до посад працівників юридичних служб згідно нині чинного Положення наступні:
- до посади керівника служби чи його заступника в органі виконавчої влади - вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом на державній службі або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менше 5 років;
- до посади головного спеціаліста юридичної служби в органі виконавчої влади - вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або за фахом в інших сферах не менше 4 років;
- до посади провідного спеціаліста юридичної служби в органі виконавчої влади - вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом не менше 2 років;
- до посади керівника юридичної служби на державному підприємстві - вища юридична освіта (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом не менше 3 років.
8. Які зміни відбулися в повноваженнях юридичної служби органу виконавчої влади ?
Щодо повноважень юридичної служби органу виконавчої влади відбулися деякі зміни. Перелік функцій, які повинні ними виконуватися, зріс з 14 до 24 пунктів: окремі пункти майже без змін, деякі видозмінені й уточнені, а інших раніше взагалі не існувало. Тепер до компетенції юридичної служби органу виконавчої влади належить, серед іншого, проведення юридичної експертизи проектів нормативно - правових актів, підготовлених структурними підрозділами органу влади, за результатами якої необхідно готувати висновок за встановленою Мін'юстом формою. Також юридична служба має здійснювати заходи по адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу; збирати інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях; погоджувати кандидатуру претендента на посаду керівника юридичної служби територіального органу виконавчої влади чи підконтрольного йому підприємства.
9. Що можна сказати про розширення компетенції юридичної служби державного підприємства ?
Нове в компетенції юридичної служби державного підприємства це: обов'язок проводити юридичну експертизу проектів документів, підготовлених структурними підрозділами підприємств, візувати їх за наявності віз зацікавлених структурних підрозділів (тобто віза юридичної служби - остання за черговістю). При виявленні невідповідності проекту документа вимогам законодавства юридична служба подає відповідному структурному підрозділу пропозиції про приведення документа у відповідність із законодавством. Так само юридична служба підприємства має збирати інформацію про офіційне оприлюднення в друкованих виданнях актів законодавства. Поруч із загальною нормою про надання юридичних консультацій працівникам підприємства, як окрему функцію служби, виділено надання правової допомоги працівникам підприємств, які потребують соціального захисту.
10. Чи можливо покладати на юридичну службу обов'язків, що не належать до її компетенції ?
Згідно пункту 12 нині чинного Положення про юридичну службу покладення на юридичну службу обов'язків, що не належать або виходять за межі її компетенції, не допускається.
11. Чи передбачені Положенням права юридичної служби ?
Чинне Положення про юридичну службу і те, що втратило чинність, передбачає не лише обов'язки, а й права юридичної служби. В новому документі окремо визначені права юридичної служби органу виконавчої влади (пункт 13) й аналогічної служби підприємства (пункт 14), хоча за своїм змістом права юридичної служби практично нічим не відрізняються один від одного й від тих, які існували раніше.
Цікавим є момент, що юридична служба органу виконавчої влади та підприємства тепер має право не лише отримувати від посадових осіб (органу виконавчої влади та підприємства відповідно місця роботи) різного роду документи, довідки й розрахунки (тобто відомості на письмових носіях), але й будь-яку іншу інформацію, яка передбачає надання відомостей і в усній формі. Стаття 1 Закону України «Про інформацію» дає дуже широке тлумачення поняття «інформація», тому юридична служба має право на отримання будь-яких необхідних їй відомостей (фактів) про події та явища. Крім того, абзацом 2 підпункту 2 пункту 13 Положення про юридичну службу зафіксовано, що для забезпечення своєчасного виконання завдань, які потребують оперативного вжиття певних заходів, посадові особи на вимогу юридичної служби органу виконавчої влади зобов'язані надавати необхідні матеріали невідкладно.
12. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2008 р. №1040, якою затверджено Положення про юридичну службу, зазначено, що всім особам, на яких воно поширюється: міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, державним підприємствам, установам та організаціям, розробити та затвердити комплекс заходів, спрямованих на підвищення якості роботи юридичних служб, зокрема щодо проведення юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів та їх ґрунтовного редакційного опрацювання. Яким чином можна проконтролювати виконання цієї вимоги ?
Виконання вказаної вимоги можна проконтролювати в ході проведення перевірок стану правової роботи, які проводять Мін'юст, головні управління юстиції в областях та їх територіальні управління в міністерствах, інших органах виконавчої влади, на державних підприємствах, установах, в організаціях відповідного підпорядкування та на належній території.
13. Чи можна притягти до відповідальності працівників юридичної служби ?
Можна, керівника юридичної служби. Згідно абзацу 3 пункту 22 Положення про юридичну службу у разі неналежного виконання керівником юридичної служби органу виконавчої влади, підприємства покладених на нього завдань, Мін'юст та його територіальні органи порушують питання про притягнення його до відповідальності згідно із законодавством.
Начальник Кам'янка-Бузького районного управління юстиції
Міністерство юстиції України
