Кам'янка-Бузьке районне управління юстиції

Правові основи запобігання та протидії насильству в сім’ї

kostykmariana — Mon, 25 Apr 2016 05:47:35 GMT

Конституція України зазначає, що людина, її життя й здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Стаття 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню.
Але що робити, коли вдома іноді відбуваються аморальне, ганебне поводження одного з членів сім’ї по відношенню до іншого. Зрозуміло, що подібні дії одного з членів родини по відношенню до іншого містять ознаки протиправних дій, які можуть кваліфікуватися як насильство в сім’ї. Як же захиститися від протиправних дій одного з членів сім’ї по відношенню до іншого та як їх попередити?
Що таке насильство в сім’ї?
За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім’ї — це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...
Види домашнього насильства
Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:
• фізичне;
• психологічне;
• економічне;
• сексуальне.
Фізичне насильство в сім’ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.
Психологічне насильство в сім’ї — це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.
Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю або навіть призвести до смерті постраждалого.
Сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї.
Люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.
Як протистояти насильству?
Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім’ї» передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім’ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.
Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:
- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;
- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї;
- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім’ї, а саме:
- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;
- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;
- розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;
- відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;
- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.
Поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.
• Передусім варто пам’ятати народну мудрість: «Хто сам себе береже, того й лихо оминає». Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.
• Тримайте під рукою номери телефонів міліції. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер “102” і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.
• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов’язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.
• Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов’язково запишіть і запам’ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.
• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).
• Пам’ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей.
• Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з’ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.
• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви.

Запрошуємо Вас до участі у конкурсі!

kostykmariana — Thu, 14 Apr 2016 09:10:48 GMT

Цікава пропозиція для юристів

Координаційний центр з надання правової допомоги Міністерства юстиції України оголошує конкурс з відбору кандидатів на посади начальників та/або заступників начальників бюро правової допомоги, що розпочнуть діяльність з 1 липня 2016 року в усіх регіонах України.
Якщо Ви маєте вищу юридичну освіту не нижче першого (бакалаврського) рівня, вільно володієте українською мовою та маєте бажання приєднатися до команди системи безоплатної правової допомоги в Україні – спробуйте свої сили!
Середній рівень місячної заробітної плати – від 3 500 грн.
Під юрисдикцією Буського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги бюро будуть утворені в: м. Броди, м. Кам’янка-Бузька, м. Золочів та м. Радехів.
Дізнатися більше про вимоги до претендентів, строки проведення, умови участі в конкурсі та заповнити заявку на участь у ньому можна на веб-сайті: www.legalaid-jobs.in.ua
Заявки претендентів приймаються до 4 травня 2016 року.
Додаткова інформація за телефоном: 0679728852, 0976619964,
03264- 2 11-12, м. Буськ вул. Петрушевича 8.

Запрошуємо Вас до участі у конкурсі!

Державна реєстрація структурного утворення політичної партії без статусу юридичної особи

ADMIN — Wed, 23 Mar 2016 12:36:58 GMT

Відповідно статті 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зазначено, які документи подаються заявником для державної реєстрації структурних утворень політичної партії, що не мають статусу юридичної особи.
Державна реєстрація структурних утворень політичної партії, що не мають статусу юридичної особи, здійснюється лише після державної реєстрації політичної партії.
Для державної реєстрації структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи;
2) копія статуту політичної партії;
3)примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення про створення структурного утворення політичної партії, невід’ємною частиною якого є реєстр учасників, що містить відомості про прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, громадянство;
4) документ, що підтверджує створення структурного утворення політичної партії, відповідно до статуту політичної партії, на підставі якого воно діє.

Державна реєстрація первинного осередку політичної партії здійснюється без надання статусу юридичної особи шляхом повідомлення про утворення первинного осередку.

Для державної реєстрації змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі, подаються:
1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління структурного утворення політичної партії про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру;
3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу засідання керівного органу структурного утворення політичної партії, на якому відповідно до статуту політичної партії було скликано засідання вищого органу управління структурного утворення політичної партії;
4) документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту політичної партії;
5) відомості про керівні органи структурного утворення політичної партії (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв’язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів.

Для державної реєстрації змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв’язку із зупиненням (припиненням) членства у структурному утворенні політичної партії, що не має статусу юридичної особи, керівник (член керівного органу) подає копію заяви про зупинення (припинення) ним членства до відповідних статутних органів політичної партії з відміткою про її прийняття.

Для державної реєстрації припинення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління, передбаченого статутом політичної партії, про саморозпуск або рішення відповідного державного органу про припинення структурного утворення політичної партії.

Провідний спеціаліст відділу ДР ЮО, ФОП та ЛОГ Коваль Х.Р.

Протидія негативного впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних засобів масової інформації та об’єднання українського суспільс

kostykmariana — Tue, 22 Mar 2016 09:55:01 GMT

Роль та значення засобів масової інформації в житті сучасного суспільства важко переоцінити. Незаперечним фактом є те, що засоби масової інформації мають величезний вплив на особистість та, дуже часто, повністю, формують суспільну думку.
Однак, останнім часом в інформаційному просторі України спостерігається низка негативних явищ, що створюють загрози національній безпеці України. За умов швидкого розвитку глобального інформаційного суспільства, широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки.
У сучасних умовах засоби масової інформації можуть не лише консолідувати суспільство, а й відігравати деструктивну роль, підривати його соціально-психологічну стійкість шляхом створення і просування у масову свідомість негативних ціннісних образів, чужих вітчизняній культурі ідеалів і цінностей.
Суспільство й держава повинні постійно дбати про нейтралізацію регресивних тенденцій в інформаційному полі й мобілізовувати ресурси ЗМІ для забезпечення духовної єдності суспільства.
Ця проблема є особливо актуальною сьогодні для України, перед якою стоїть завдання консолідації багатоетнічного українського суспільства в єдину політичну націю з високим рівнем національної свідомості.
Відповідно до положень Конституції України кожному гарантується право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.Однак, в Конституції також визначено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Україні та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в Україні заборонена ретрансляція ряду російських каналів, в яких висловлюються заклики агресивних дій проти України. До такого списку входять: Первый канал, Всемирнаясеть, РТР–Планета, НТВ–Мир, Россия-24, TVCI, Россия-1, НТВ, ТНТ, Петербург-5, Звезда, РЕН-ТВ, LifeNews, RussiaToday, РБК-ТВ, История.Контролюють виконання цих рішень представники Національної ради з питань радіомовлення і телебачення та управління МВС шляхом здійснення перевірок на предмет трансляції заборонених російських каналів. Якщо провайдери продовжують транслювати вище зазначені канали, то для них передбачено покарання згідно із законом за невиконання ухвали суду. Для установ передбачено попередження і повторна перевірка.
В свою чергу, широка інформаційно — роз’яснювальна робота серед населення, виховні, просвітницькі заходи, що об’єднують українське суспільство навколо ідеї української державності – це перші кроки протидії негативному впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних ЗМІ, шлях до формування і зміцнення національної свідомості, потужним важіль протидії обездуховленності та денаціоналізації українців, деморалізації та ідейно-політичної дезорієнтації суспільства.

Коротка характеристика ЗУ "Про доступ до публічної інформації"

kostykmariana — Wed, 16 Mar 2016 09:55:15 GMT

На виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року № 1466 “Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” та з метою забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також для забезпечення ефективної реалізації права кожного на свободу вираження поглядів та доступ до інформації, права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб, Верховною Радою України 13 січня 2011 року прийнято Закон України “Про доступ до публічної інформації” який набрав чинності 10 травня 2011 року.
Закон України “Про доступ до публічної інформації” (далі-Закон) визначатиме порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Цей закон передбачає два способи доступу до інформації – активний і пасивний.
Активний – надання інформації за запитами,
Пасивний – обов’язкове її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах чи будь-яким іншим способом не пізніше 5 робочих днів із дня затвердження документа (проекти документів – не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду). Вичерпний перелік інформації, яку повинен оприлюднювати її розпорядник, наведено в статті 15 закону.
Норма про обов’язкове оприлюднення на веб-сайтах– революційна, вперше закріплена в українському законодавстві. Завдяки цьому потреба в багатьох запитах взагалі відпаде, Якщо сайту немає (наприклад, як у сільських рад), тоді можливо використовувати інші способи оприлюднення (стенди, ЗМІ).
Перш за все слід звернути увагу на те, що всі вимоги Закону поширюються лише на органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання,
а на юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, осіб, що виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, суб’єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями та суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян і іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Закон зобов’язав всіх розпорядників інформації, передбачених статтею 13 Закону, надавати та оприлюднювати публічну інформацію – відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
При цьому, Законом встановлено, що зазначена інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, а доступ до неї забезпечується шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання її за запитами на інформацію.
Що стосується публічної інформації з обмеженим доступом то нею згідно із Законом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
У новому законі, або наказ відноситься до державної таємниці, або він стає публічною інформацією.
Інший важливий момент. Обмежувальні грифи надаються не документу в цілому, а інформації. Особливо це стосується великих справ.
В концепції нового закону закладено, що обмеженню підлягає саме інформація, а не документ. Це до речі, розповсюджена практика на заході. Коли є сторінка документу, інформація з обмеженим доступом замальовується, решта — оприлюднюється.
Конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. При цьому, не може бути віднесена до конфіденційної інформація, що була отримана або створена розпорядниками інформації.
Таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя і лише за умови, що розголошення цієї інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам або шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.
Службовою інформацією є інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень, а також інформація, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Крім цього, Законом передбачається, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, якщо оприлюднення або надання такої інформації не може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Також, дуже цікавим є положення Закону стосовно того, що декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади, або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії є відкритою інформацією, а також стосовно того, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ і у разі, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Таким чином, результатом впровадження чітких підстав обмеження доступу до публічної інформації має стати перегляд суб’єктами владних повноважень списків документів, доступ до яких був обмежений до набрання чинності Законом, а це вже величезне досягнення в розбудові ефективної та прозорої держави.
Особливої уваги заслуговують положення Закону, що визначають порядок реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом – проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Закон спрощує і стандартизує порядок оформлення інформаційних запитів (стаття 19).
Закон передбачає, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
При цьому, запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним і може подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
Різницю між зверненнями та запитами.
Логіка нового закону, щоб дати відповідь на запит — слід скопіювати вже створений документ, на відміну від звернень громадян, на підставі якого орган влади має вчинити певні дії. Помилками є те, що при отриманні запитів (не розрізняючи запитів на інформацію і звернень громадян), надається відповідь, що на підставі законодавства про звернення громадян запитувана інформація Вас не стосується, відповідно Ви її не отримаєте. Тоді як це різні механізми.
Водночас, Законом встановлюються певні вимоги до запитів, а саме передбачається, що запит на інформацію має містити:
- ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв’язку, якщо такий є;
- загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
- підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань запитів на інформацію, обов’язково зазначивши в запиті своє ім’я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.
Закон зобов’язав суб’єктів владних повноважень визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації, а також мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Слід враховувати, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Окреме питання, це ведення реєстрів, реєстрація документів та запитів на інформацію. Оскільки для надання відповіді на запит, є встановлений термін, тому необхідно забезпечити механізм якомога швидшого потрапляння запиту до безпосереднього виконавця для надання розгорнутої відповіді.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту, але клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
Разом з цим, у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Важливою гарантією реалізації права на доступ до публічної інформації за інформаційним запитом є безоплатний характер надання такої інформації.
Проте, у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, Закон передбачає обов’язок запитувачів відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
Одночасно, Законом визначено, що при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Крім цього, слід звернути увагу на те, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадках коли він не володіє інформацією і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, або коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, або особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком, а також у разі недотримання вимог до запиту на інформацію.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту, дату відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Водночас, Законом передбачається, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Ще одна позитивна новела закону, що сприятиме кращому розгляду, стосується відповідальних осіб.
Якщо Міністерство не вчасно надасть відповідь, притягати до відповідальності міністра? Це видається нереальним.
Новий закон передбачає, що кожен орган влади і місцевого самоврядування має визначити відповідальну особу або відповідальний структурний підрозділ. Не обов’язково створювати новий підрозділ чи брати нову людину, але хтось має бути за це відповідальний. І взагалі, якщо буде людина, відповідальна за виконання закону, то я впевнений, вона цей закон прочитає і не буде відповідей, що це було звернення, а не інформаційний запит.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:
- ненадання відповіді на запит;
- ненадання інформації на запит;
- безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
- неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;
- надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;
- несвоєчасне надання інформації;
- необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;
- нездійснення реєстрації документів;
- навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Особи, які вважають, що їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду, яке здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, а також на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Фактично, громадяни України завдяки прийнятому Верховною Радою України Закону “Про доступ до публічної інформації” отримали право по-європейськи легко і швидко отримувати, зокрема, інформацію про те, як працюють органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Президент України Віктор Янукович 5 травня 2011 року, підписав Указ “Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації”.
Яким зобов’язав Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські, районні державні адміністрації забезпечити безумовне виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації”, зокрема:
1) розробити і затвердити: форми запитів на інформацію, які повинні містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо; порядок складання, подання запитів в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою);
2) запровадити облік запитів на інформацію;
3) визначити (утворити) спеціальні структурні підрозділи або визначити посадових осіб, які організовуватимуть доступ до публічної інформації, та завдання таких структурних підрозділів або осіб;
4) визначити спеціальні місця для роботи запитувачів із документами, що містять публічну інформацію, їх копіями, обладнати такі місця відповідною оргтехнікою;
5) створити умови для подання письмових запитів громадянами з обмеженими фізичними можливостями;
6) створити з метою доступу до публічної інформації та її збереження систему обліку документів, що знаходяться у відповідних розпорядників інформації і містять публічну інформацію, забезпечити обов’язкову реєстрацію в цій системі таких документів та надання доступу до них за запитами, оприлюднення зазначеної інформації на офіційних веб-сайтах, а в разі їх відсутності – в інший прийнятний для громадян спосіб;
7) забезпечувати своєчасне оприлюднення проектів рішень, що підлягають обговоренню, а також систематичне і оперативне оприлюднення та оновлення інформації про свою діяльність;
8) забезпечити оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на веб-сайтах, інформаційних стендах, в інший прийнятний для громадян спосіб інформації, зазначеної у статті 15 Закону України “Про доступ до публічної інформації” щодо форм запитів на інформацію;
9) затвердити переліки відомостей, що становлять службову інформацію, та оприлюднити їх в установленому порядку для всіх громадян;
10) затвердити інструкції з питань обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять службову інформацію;
11) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до наявної інформації про особу інших осіб;
12) організувати інформування населення про права громадян, передбачені Законом України “Про доступ до публічної інформації”;
13) забезпечити проведення навчань і підвищення кваліфікації заступників керівників органів виконавчої влади, працівників структурних підрозділів та відповідальних осіб з питань забезпечення доступу до публічної інформації;
14) сприяти депутатам місцевих рад, громадським організаціям, громадським радам, громадянам у здійсненні громадського контролю за забезпеченням органами виконавчої влади доступу до публічної інформації шляхом проведення громадських слухань, громадської експертизи тощо.

Захист прав дитини!

kostykmariana — Tue, 15 Mar 2016 08:27:05 GMT

Захист прав дитини в системі освіти регулюється такими нормативно-правовими актами як Конституція України, Закони України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти», «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» та іншими.
Відповідно до Конституції України (від 28.06.1996) ст. 28. «кожен має право на повагу до його гідності»; ст. 52. «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом»; ст. 53 «кожен має право на освіту».
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» (від 26.04.2001) ст. 10 «Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї,
навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на
принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і
виключають приниження честі та гідності дитини».
Освітня діяльність в загальноосвітніх навчальних закладах України має відповідати Державному стандарту базової і повної загальної середньої освіти, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.10. 2011 р. № 1392 . Зокрема має застосовуватись «особистісно зорієнтований підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні».
Права та обов’язки працівників закладів системи освіти:
1. Відповідно до Закону України «Про освіту»:
ст. 56 Закону: педагогічні працівники зобов’язані «додержуватись педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.»
2. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» (від 13.05.1999)
ст. 23 «Для учнів (вихованців) встановлюються різні види морального стимулювання та матеріального заохочення, передбачені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, іншими органами виконавчої влади та
органами місцевого самоврядування, статутом загальноосвітнього
навчального закладу.»
ст. 24 Закону: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.»
ст. 35 Закону: «Управління системою загальної середньої освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади».
ст. 38 Закону: загальноосвітній навчальний заклад «забезпечує єдність навчання і виховання; охороняє життя і здоров'я учнів (вихованців), педагогічних та інших працівників загальноосвітнього навчального закладу.»
ст. 47 Закону: «Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.»
3. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» (від 27.09.2010 № 778):
п. 67 Положення: «Виховання учнів (вихованців) у закладах здійснюється під час проведення уроків, в процесі позаурочної та позашкільної роботи.»
п.70 Положення: «Дисципліна в закладах дотримується на основі взаємоповаги усіх учасників навчально-виховного процесу, дотримання правил внутрішнього розпорядку та статуту навчального закладу. Застосування методів фізичного та психічного насильства до учнів забороняється.»
п. 77 Положення: «За невиконання учасниками навчально-виховного процесу своїх обов'язків, порушення статуту, правил внутрішнього розпорядку на них можуть накладатися стягнення відповідно до закону.»
п.78 Положення: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дає змогу виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти.»
п.86 Положення: «Педагогічні працівники закладу зобов'язані:
забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін
відповідно до навчальних програм з дотриманням вимог Державного
стандарту загальної середньої освіти;дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати особисту гідність учнів та їх батьків; виконувати накази і розпорядження керівника навчального закладу, органів управління освітою.»
п.95 Положення: «Керівник закладу організовує навчально-виховний процес.»
п.98 Положення: «Педагогічна рада розглядає питання: забезпечує дотримання вимог щодо охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, вимог техніки безпеки; забезпечує реалізацію права учнів на захист від будь-яких форм фізичного або психічного насильства; притягнення до дисциплінарної відповідальності учнів (вихованців), працівників закладу за невиконання ними своїх обов'язків.»

Права та обов’язки учнів зокрема передбачено:
1. Відповідно до Закону України «Про освіту» (від 23.05.1991):
ст. 51 Закону: учні мають гарантоване державою право на захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.
ст. 52 Закону: одним із обов’язків учнів є «додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу».
2. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» (від 27.09.2010 № 778):
п. 74 Положення: «учні закладу мають гарантоване державою право на «повагу людської гідності, вільне вираження поглядів,
переконань; захист від будь-яких форм експлуатації, психічного і фізичного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують їх права, принижують честь і гідність.»
п. 75 Положення: «учні закладу зобов'язані «дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу».

Антикорупційне законодавство 2016 року!

kostykmariana — Mon, 14 Mar 2016 12:12:37 GMT

Одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики в Україні є реформування системи запобігання і протидії корупції. Досягнення успіху у цьому процесі є передумовою для формування у суспільстві довіри до влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян України.

24 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про запобігання корупції». Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень

Перелік основних нормативно-правових актів антикорупційного законодавства:

- Конституція України.

- Указ Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001, «Про Національну антикорупційну стратегію на 2011 - 2015 роки».

- Постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. №950 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

- Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №265 «Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015 - 2017 роки».

- Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року №65 «Про затвердження Правил етичної поведінки державних службовців».

- Кримінальний кодекс України, Розділ XVII, «ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ».

- Кримінальний процесуальний кодекс України.

- Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року №3341-XII.

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18 квітня 2013 року №221-VII (зміни до ст.ст. 354, 368, 369, 370 КК України).

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» від 14 травня 2013 року №224-VII.

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» 7 квітня 2011 року №3207-VI .

- Наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року №1380/5 «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів».

- Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР.

- Інструкція про порядок обліку кримінальних та адміністративних корупційних правопорушень, затверджена спільним наказом Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Міністерства доходів і зборів, Міністерства оборони і Державної судової адміністрації від 22 квітня 2013 року №52/394/172/71/268/60.

- Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.

- Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI.

- Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 - 2017 роки» від 14 жовтня 2014 року №1699-VII.

- Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII.

- Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року №3206-VI (втратив чинність, крім положень щодо фінансового контролю, які втрачають чинність з початком роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування)

- Закон України « Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року №1698-VII.

Протидія насильству у сім'ї!

kostykmariana — Mon, 14 Mar 2016 10:48:55 GMT

Конституція України зазначає, що людина, її життя й здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Стаття 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню.
За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім’ї — це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б’є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...
Види домашнього насильства
Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:
• фізичне;
• психологічне;
• економічне;
• сексуальне.
Фізичне насильство в сім’ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.
Психологічне насильство в сім’ї — це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.
Економічне насильство в сім’ї — це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю або навіть призвести до смерті постраждалого.
Сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї.
Люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.
Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім’ї» передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім’ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.
Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:
- винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;
- взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї;
- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім’ї, а саме:
- чинити конкретні акти насильства в сім’ї;
- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;
- розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;
- відвідувати жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім’ї;
- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї.
Поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.
• Передусім варто пам’ятати народну мудрість: «Хто сам себе береже, того й лихо оминає». Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.
• Тримайте під рукою номери телефонів міліції. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер “102” і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.
• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов’язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.
• Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов’язково запишіть і запам’ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.
• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).
• Пам’ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей.
• Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з’ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.
• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви.

Впровадження реформ у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

ADMIN — Wed, 09 Mar 2016 09:23:31 GMT

1 січня 2016 року набрали чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Відповідно до даних Законів повноваження з реєстрації бізнесу та нерухомості передаються до районних державних адміністрацій, місцевих органів влади та нотаріусів. В Україні цей процес повинен завершитись до кінця 2016 року. У Львівській області органи юстиції вже розпочали процес передачі своїх повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців на місцевий рівень. Відтепер ці функції здійснюватимуть органи місцевого самоврядування, райдержадміністрації та нотаріуси. Відтак з 01 травня цього року громадянам та представникам юридичних осіб для реєстрації прав на нерухомість, реєстрації юридичних та фізичних осіб – підприємців слід звертатися до районної державної адміністрації, нотаріусів та органів місцевого самоврядування. Зазначені зміни сприятимуть реальній децентралізації у сфері надання адміністративних послуг. Начальник реєстраційної служби Н.Ю.Твердохвал

Конвенція ООН з прав дитини!

kostykmariana — Thu, 18 Feb 2016 09:55:47 GMT

Давайте визначимо, що таке Конвенція?
Передусім, Конвенція - це угода.Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. В ній записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.
Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.
Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший рік своєї незалежності. В нашій країні права неповнолітніх захищаються законами, такими як: "Про охорону дитинства", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про попередження насильства в сім'ї", також виділені окремими статтями Сімейного, Цивільного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України. Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.
Конвенція ООН про права дитини - це твої права. Вони знайшли своє відображення у чинному законодавстві України. Ти можеш не думати про них. Ти можеш не використовувати їх щодня. Втім, ти маєш знати, що вони існують і вони невід'ємні від інших прав, гарантованих тобі державою.

Закони різних країни та вік, з якого підліток несе кримінальну відповідальність за скоєний злочини також різні, зокрема: в одних країнах це 7 років, в інших - 12, в Україні - 14-16 років. Але ти повинен знати, що є права, які не можна змінити. Наприклад, право на турботу і піклування. Також незмінним є, твердження про те, що всі діти мають рівні права. Держава може бути більш чи менш демократичною, але змінити ці права вона не може. Вони - твої.
Конвенція ООН про права дитини містить 54 статті. В них ти знайдеш 40 прав, які має дитина. Всі права можуть бути класифіковані за певними принципами, а зараз спробуємо виділити основні з них:

Всі діти мають право на життя
Всі діти мають право на піклування і турботу
Всі діти рівні у своїх правах
Права "піклуйтеся-про-мене"

Ти маєш право на достатнє та здорове харчування
Ти маєш право на освіту
Ти маєш право на медичну допомогу
Ти маєш право на розваги
Права "не знущайтеся наді мною"

Ти маєш право на захист від економічної експлуатації та примусової праці
Ти маєш право на захист від будь-якої роботи, яка може бути небезпечною для твого здоров'я
Ти маєш право не бути жертвою війни
Ти маєш право на захист від сексуальної експлуатації
Права "я маю власну думку"

Ти маєш право виражати свої погляди
Ти маєш право сповідувати свою власну релігію
Ти маєш право об'єднуватися з іншими
Ти маєш право на інформацію
Права "спеціальних потреб": життя деяких дітей є важчим, ніж у їхніх однолітків. Тому такі діти потребують спеціальної уваги і піклування

Діти-інваліди
Діти, позбавлені батьківського піклування
Діти-біженці
Діти у конфлікті з законом
Преамбула (вступ до Конвенції)

Преамбула Конвенції ООН про права дитини містить таку важливу інформацію, як:

діти мають право на особливе піклування та допомогу;
сім'я несе відповідальність за повний та гармонійний розвиток дитини;
дитина потребує спеціальної охорони, піклування і захисту як до, так і після народження;
діти, які живуть у виключно тяжких умовах, потребують особливої уваги;
важливість традицій і культурних цінностей суспільства, в якому зростає дитина;
важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні.
Стаття 1 Визначення поняття ДИТИНА
Дитина - це людська істота до досягнення нею 18-річного віку. Дитина - це людина, яка зростає. Діти - це люди на шляху в доросле життя. Всі діти потребують повноцінних умов для розвитку і зростання.