На шляху утвердження статевої рівності в суспільстві, в різних його організаційних структурах, забезпечення прав та основних свобод людини суттєвою перешкодою є насильство, Як соціальний феномен воно інтегроване в культуру народів багатьох країн світу. У матеріалах Пекінської конференції зазначається, що під терміном "насильство щодо жінок" слід розуміти будь-який здійснений на підставі статевої ознаки акт насильства, який може завдати шкоди фізичному, статевому чи психологічному здоров'ю жінки або страждання. Це також погрози здійснити подібний акт, примушування або свавільне обмеження свободи жінки у суспільному та особистому житті. Розрізняють насильство в сім'ї та насильство в суспільстві. Обидва види насильства поділяють у свою чергу на фізичне, статеве, психологічне. Насильство в сім'ї може набувати таких форм, як нанесення побоїв, сексуального примусу дівчат, зґвалтування жінок, надмірної фізичної експлуатації, постійних образ та знущання. Насильство в суспільстві — це різні форми зґвалтування, статевого домагання та залякування на роботі, у навчальних закладах та інших громадських місцях, торгівлі жінками; примушування до повійства. За радянських часів проблема сімейного насильства замовчувалася взагалі, адже у взірцевій "радянській сім'ї" його просто не могло існувати. Як не могли існувати й сексуальні домагання (наприклад на роботі), які ображають та дискримінують жінку, Повсякденне життя свідчить, що майже кожна жінка протягом свого життя хоча б раз, а стикається з небажаними сексуальними домаганнями. Для порівняння — з чоловіками це трапляється в чотири-п'ять разів рідше. Таким чином, проблема насильства щодо жінок тривалий час залишалася поза спеціальною увагою науковців — соціологів та психологів. Частково її торкалися у своїх дослідженнях лише фахівці з кримінальних справ. Ініціаторами насильства у сім'ях є переважно чоловіки. Вони порівняно з жінками більш схильні до здійснення тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї). Насильство, здійснюване чоловіком, потенційно більш небезпечне для об'єкта насильства. Чоловік може завдати жінці тяжких тілесних ушкоджень. Акти насильства, вчинені чоловіком, мають тенденцію повторюватися. Часто вони скоюються стосовно вагітних жінок. Жінка набагато більше залежна від сімейних обов'язків. Часто вона позбавлена альтернативи свого існування і змушена миритися з насильницькою поведінкою чоловіка. Щоправда, ініціатором сімейного насильства може виступати й сама жінка, хоч таких випадків втричі менше. Проте наявність у жінки схильності до насильства примушує переглянути традиційне сприйняття цього явища як суто жіночої проблеми. Формально в Україні жінки, що зазнали насильства, захищені законодавством України. Ст. 107 Кримінального кодексу України передбачає відповідні покарання. Однак правоохоронні органи в усьому світі, в тому числі в Україні, утримуються від втручання в з'ясування сімейних стосунків або у так звані сімейні справи. У Кримінальному кодексі України немає спеціальних статей, які передбачають відповідальність за домашнє насильство. Щодо згвалтування дружини, воно взагалі належить до категорії кримінальних дій, До того ж, серед населення, особливо серед чоловічої його частини, й досі поширене уявлення, що побиття дружини — органічна складова сімейного життя. Дослідження засвідчують, що доволі поширеною формою насильства щодо жінок, особливо молодих, є сексуальні домагання та примус. Сексуальним домаганням вважається будь-яка небажана для жінки сексуальна увага з боку чоловіка, яку жінка через певні причини змушена терпіти. Форми сексуального домагання можуть бути найрізноманітнішими. Це — брутальні поплескування, непристойні натяки, завуальовані пропозиції сексуального характеру, наполегливі призначення побачення, спроби зґвалтування. Будь-яка сексуальна увага викликає у жінки незручність і неспокій. Коли це стається на роботі, під загрозою опиняється саме перебування її на даному робочому місці. Відмова і пручання з боку жінки можуть призвести до різних дисциплінарних, матеріальних покарань, коштувати їй роботи. Слід пам'ятати, що сексуальні домагання можуть виникати не лише внаслідок суто емоційного бажання або закоханості. У найбільш агресивній формі вони є бажанням дати зрозуміти жінці де її місце, прагненням підкорити її своїй чоловічій волі. У повсякденному житті прийнято, на жаль, поблажливо ставитись до фактів сексуальних домагань, виправдовуючи дії чоловіків їх "природою". Не існує ні правових норм, ні механізмів, спрямованих на усунення цього явища. Скажімо, федеральними законами США передбачено кваліфікацію певних форм поведінки людини ж вияв сексуального насильства або сексуального домагання на робочому місці. Воно може відбуватися у різних формах: вербальній (висловлювання сексуального змісту, непристойні коментарі або пропозиції, наполягання на побаченні, посвистування або відповідні звуки) та невербальній (непристойні жести, у тому числі підмигування; пильне відверте або приховане (але постійне) розглядання; вивішування в робочих приміщеннях плакатів або малюнків сексуального характеру). Внаслідок сексуальних домагань жінки часто змушені залишати місце роботи, оскільки відмова вступити в інтимні стосунки з начальником унеможливлювала нормальні робочі стосунки. Жінка, що опиняється в такій ситуації, страждає двічі — з одного боку, від сексуальних домагань, з другого — від втрати під час фінансової скрути роботи. В українському законодавстві, у тому числі трудовому, статей, в яких передбачалася б відповідальність за сексуальні домагання на роботі, взагалі немає. Досить часто сексуальне домагання переростає у зґвалтування, найтяжчими наслідками якого є не так фізичні, як психічні травми. Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виникає внаслідок сексуального насильства, може. деформувати особистість потерпілої, вплинути на її психічний стан, сферу інтимно-особистісних і шлюбних стосунків. Навіть у дорослих жінок зґвалтування може призвести до істеричного неврозу, нав'язливого страху, психогенної депресії. Таке трапляється більш як з третиною зґвалтованих жінок. Згодом практично в усіх випадках у жінок розвивається аноргазмія, а також страх перед сексуальними контактами. У більшості випадків потерпілі залишаються без спеціальної допомоги психологів та психіатрів. Навіть працівники правоохоронних органів під час розгляду справ про зґвалтування схильні перекладати вину зі злочинця на жертву. Потерпілу у випадках згвалтування досить часто звинувачує громадська думка: вбрана з викликом, пізно йшла вулицею. За даними опитування, 48% чоловіків та 36% жінок вважають, що жінка сама може провокувати прояви насильства щодо неї. Це, до речі, ще один зі стереотипів, який ставить жінку в нерівне становище з чоловіком. Хоча Україна проголосила себе відкритим суспільством, широка громадськість проблему насильства стосовно жінок, особливо сексуального, поки що оминає увагою. Не створено, ніяких органів соціального контролю у сфері сексуального насильства. Цим займаються лише правоохоронні органи. Завдання останніх полягає здебільшого у тому, щоб покарати злочинця, а не допомогти потерпілій вийти з психологічного стресу, викликаного злочином.
Міністерство юстиції України
