Питання ефективних запобігання та протидії корупції є однією із найважливіших проблем, які намагається вирішити сучасна Українська держава. Актуальність даного питання зумовлюється тим, що корупція провокує й поглиблює суспільні кризові явища, підриває імідж України на світовій арені, негативно впливає на мікро-та макроекономічні процеси, перешкоджає налагодженню конструктивного діалогу між владою та громадськістю, руйнує засади розбудови правової держави та громадянського суспільства. Тому розробка та впровадження заходів антикорупційного спрямування є одним із першочергових завдань державної влади. На шляху до реалізації цього завдання зроблено чимало кроків: прийнято нове антикорупційне законодавство, низку нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції; ведеться постійний діалог Української держави і з світовою спільнотою щодо вироблення ефективних механізмів протидії та подолання корупції; здійснюються наукові дослідження з питань запобігання корупції та боротьби з нею; формується публіцистика антикорупційного характеру.
Незважаючи на це, корупція продовжує залишатися однією із нагальних для вирішення проблем українського суспільства. Для того щоб запобігти корупції на державній службі було розроблено «ПАМ’ЯТКУ ДЕРЖАВНОМУ СЛУЖБОВЦЮ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ», від 17 липня 2013 року.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», корупція - використання особою, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.
Міністерство юстиції України підготувало методичні рекомендації щодо запобігання і протидії корупції. Методичні рекомендації щодо запобігання і протидії корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування підготовлено Міністерством юстиції України. У посібнику міститься перелік антикорупційних нормативно-правових актів, розкривається зміст термінології, що використовується у законодавстві, надається детальний опис превентивних антикорупційних механізмів.
Йдеться також про визначені законодавством обмеження щодо використання службового становища, суміщення та сумісництва, одержання дарунків (пожертв), роботи близьких осіб та осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функції держави, місцевого самоврядування, наслідкам притягнення особи до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, а також питанням спеціальної перевірки, декларування майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру, запобіганню виникненню конфлікту інтересів.
Методичні рекомендації було підготовлено із залученням Головних управлінь юстиції у Донецькій та Миколаївській областях спільно з Інститутом вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України. До проявів корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом певних ресурсів, що не належать їй, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), пов’язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником є ризик викриття і покарання.
Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумовство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип мерітократії – принципу управління, відповідно до якого керівні посади мають займати люди, незалежно від їх соціального та економічного походження. Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата (розкрадання) і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від керівника, начальника, директора, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні окремих послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься покупка голосів виборців (хоча дехто вважає її не формою корупції, а видом недобросовісної виборчої кампанії).
Отже, корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни влади. При цьому звинувачення нерідко пред’являються не тільки конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відзначає Оскар Аріас Санчес, авторитарні режими здатні успішно приховувати переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідоцтв і згубних для всього суспільства наслідків. І навпаки, корупція в демократичних режимах часто отримує широкий розголос і присікається перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте, періодичні скандали викликають у громадян сумніви в своїй здатності робити вплив на процес ухвалення в країні політичних рішень і розчарування в демократії.
Міністерство юстиції України
