Діти – майбутнє кожної країни. Якщо вони живуть здоровим життям зараз, то за країною буде багатообіцяюче майбутнє. Стан який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з дослідженнями проведеними на Заході України можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики. Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей. • Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація. Коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо. • Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини. • Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше. • Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством. Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті. Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками: в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме); за часом: те, що відбулося зараз, і те, що трапилося в минулому; за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками; за місцем та оточенням: вдома – з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих. Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми: • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття: побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.; • дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї: батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини; дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.; • сексуальне насильство, інцест: гвалтування; нав‘язування сексуальних стосунків; сексуальні дотики/поцілунки; інцест (кровозмішення); показ порнографії; залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.; • використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; покарання, поводження, як з підлеглими; поводження як зі своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства; • залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; • погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.; • використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; • ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні; • емоційне насильство: приниження; використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб; крики; непослідовність; при соромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини; • економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей; відмова дитині у підтримці; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати. При оцінці наслідків жорстокого поводження з дитиною необхідно враховувати не тільки фізичну шкоду. Зазвичай дитина – жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, сексуальне насильство з боку батька або ж вітчима неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї. маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Дія насилля на психіку дитини опосередкується кількома факторами: відношення насильника до дитини; віком дитини; рівнем її розвитку; характером самого насилля; тривалістю насилля; особистими особливостями дитини; кількістю травматичних подій.[ До набутих рис характеру дітей, які постраждали від насильства, можуть бути віднесені занижена самооцінка, невпевненість, несформовані вольові якості, потреби. Часто в таких дітей спостерігається підвищена тривожність, страх, що породжує агресію як компенсаторний механізм, прагнення діяти всупереч вимогам. Чим молодша дитина, тим більша вірогідність того, що у неї буде затримка психічного розвитку, неврози та ін. Систематичне знущання з дитини без причин і пояснень з боку дорослих викликає тяжке порушення процесу розвитку дитини з фіксацією на конкретному періоді, коли відбувалось насилля. Найбільш характерні особливості психічного стану й поведінки дітей різного віку потерпілих від жорстокого поводження. Вік до 6 місяців життя: малорухомість; байдужість до навколишнього світу; відсутність або слабка реакція на зовнішні стимули; рідка посмішка у віці 3-6 міс. Вік 6 міс. – 1,5 року: боязнь батьків; боязнь фізичного контакту з дорослими; постійна безпричинна настороженість; плаксивість, капризність, сумний вигляд; страх чи подавленість при спробі дорослих взяти її на руки. Вік 1,5 – 3 роки: боязнь дорослих; рідкі проявлення радості, плаксивість; реакція переляку на плач інших дітей; крайності в поведінці – від надмірної агресивності до байдужості. Вік 3 – 6 років: примирення з тим що сталось, відсутність опору; пасивна реакція на біль; болюча реакція на зауваження та критику; надмірна поступливість; псевдо доросла поведінка4 негативізм, агресивність; брехливість; жорстокість по відношенню до тварин Молодший шкільний вік: прагнення приховати причини травм; самотність, відсутність друзів; боязнь йти додому після школи Підлітковий вік: втечі з дому; спроби суїциду; делінквентна поведінка (анти суспільна); вживання алкоголю, наркотиків. Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти. Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Діти переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків. До Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться: - Декларація прав людини, 1948 р.; - Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.; - Декларація про політичні права жінок, 1953 р.; - Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.; - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.; - Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 р.; - Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.; - Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.; - Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р. - Загальна декларація прав людини, 1984 р. - Конвенція про права дитини, 1989 р. - Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р. - Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р. - Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р. На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства. Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки Основні підстави для позбавлення батьківських прав: 1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. 2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки. 3. Жорстоке поводження з дитиною. 4. Алкоголізм або наркоманія батьків. 5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва. 6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини. У Законі «Про охорону дитинства в Україні» сказано що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. У тому числі з боку батька або осіб, які їх заміняють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Насильство щодо дітей існує у всіх країнах світу й соціальних групах, не залежить від рівня доходів і етнічного походження, набуває різних форм, часто відбувається під прикриттям закону й держави. Насильство над дітьми – це реальна загроза для розвитку суспільства. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Міністерство юстиції України
