Діти – майбутнє кожної країни. Якщо вони живуть здоровим життям зараз, то за країною буде багатообіцяюче майбутнє. Стан який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, що згідно з проведеними дослідженнями проведеними можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики. Насильство над дітьми – проблема не досліджена, тому що: Практично відсутній механізм збору статистичних даних із питань насильства над дітьми. Більшість випадків завдання психічної та фізичної шкоди здоров’ю залишаються незареєстрованими. За дослідженням «Відповідальність системи за виявлення, реєстрацію й повідомлення випадків насильства над дітьми» (UNICEF), тільки в 15% фахівців у сфері захисту дітей (педагоги, медики, соціальні працівники, поліцейські та ін. ) виявлено володіння спеціальними знаннями щодо насильства над дітьми. Для всіх країн характерним є те, що значна частина інформації про насильство у ставленні до дітей залишається прихованою з багатьох причин: страх дітей, мовчання батьків, соціальна прийнятність насильства. Суспільство усе ще виявляє нерішучість щодо заходів боротьби з насильством у родині. Часто діти вважаються власністю батьків, а не людьми, які мають право на захист особистості. Насильство над дітьми можна розглядати в рамках чотирьох категорій, дві з котрих, хоча й не є насильством у прямому значенні цього слова, але також справляють шкідливий вплив на дітей. • Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація. Коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібне для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо. • Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини. • Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше. • Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством. Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті. Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми: • жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття: побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.; • дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї: батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини; дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.; • сексуальне насильство, інцест: ґвалтування; нав‘язування сексуальних стосунків; сексуальні дотики/поцілунки; інцест (кровозмішення); показ порнографії; залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.; • використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; покарання, поводження, як з підлеглими; поводження як зі своєю власністю; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства; • залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенна поведінка; жорстокість щодо інших істот; • погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.; • використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею; • ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні; • емоційне насильство: приниження; використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб; крики; непослідовність; при соромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини; • економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей; відмова дитині у підтримці; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати
Міністерство юстиції України
